"... мета мого життя й деяких моїх товаришів полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу..."
І. Франко
"Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків оглядом того народу, – брехню твердить."
І. Франко
"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь ... се огонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі."
І. Франко
"Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця моїх гімназіальних часів виросла до числа 500 томів. Ся бібліотека, в якій крім різних класичних авторів, було зібрано немало й таких книжок, яких не було в гімназіальній бібліотеці ... зробилася центром невеличкої громадки мучеників."
І. Франко
"Дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і, тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна їх виховувати на чесних, щирих, правдолюбних і справді свобідних людей."
І. Франко
"Людина від віків прямує до одної мети, до щастя. Щастя це здобуде аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї в одне; коли всяка її наука стане працею, корисною для суспільства, а вся праця буде виявом її розвиненої думки, розуму й науки."
І. Франко
"Невеличкий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачерчена борода. Рудувате волосся непокірно пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить – і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є о кремінь і сипле іскри.Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою! В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою.
М. Коцюбинський
"Іван Франко – розум і серце нашого народу."
М. Рильський
"На порозі безсмертя поет стояв перед “високими брамами державного життя” і намагався відкинути їх для України ... до останніх хвилин свого земного буття прагнув він сповнити “горожанську” місію художнього слова."
В. Корнійчук
"...здається... існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант-самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо."
Д. Павличко
"Іван Франко – трибун народний,
Пророк-ватаг, ратай-співець.
І громадянин благородний..."
М. Вороний
Свій біль переливаючи в сонети,
Дивився він з вікна тюрми на Львів.
Де ж ти, свободо без фальшивих слів,
Де ж ви, пісні без мук, без падань злети?
Розрадити його камрад хотів:
“На волю, Йване, скоро ви підете,
Забудьте камер сморідні клозети,
Спочиньте! Не для вас цей темний хлів!Спочинь?! О ні! Лежати, мов колода,
Вже краще тут, де темрява густа,
Ніж там, на світі, де одним – незгода,
Нужда, а іншим – розкіш золота.
Хай буде проклята навік свобода –Прислужниця багнета і хреста!
Усе життя – як пісні передмова,
Як мед гіркий, де слава та хула.
Шукав на серце кованого слова,
Шукав на плечі сизого крила.
Для тих, що йшли голодні і розбуті,
З очима, як очей палахкотінь,
У кептарях, у чорному мазуті,
На день і вік, поклавши віщу тінь.
Знайдеш, Іване, слово серед бою,
Зростиш крило і вилетиш в блакить,
Але, не зраджений самим собою,
Ти не втечеш-бо від людського болю,
Що розриває серце кожну мить!..
А. Малишко
Тут жив Франко. О де мені знайти
Слід генія на камені старому?
Можливо, у кав’ярні чарку рому
Він випив у годину гіркоти?
А може, в заковулочку вузькому,
Куди нелегко й сонцеві дійти,
Він шлях показував із темноти
Робітникові вбогому, грузькому?
Де він бував, не скаже вже ніхто.
Та ось переді мною те гніздо,
Де жив орел – потвора двоголова.
О, на палати цісаря, либонь,
Дививсь поет, – чом їх не зжер вогонь
З ненависті народженого слова?!
Д. Павличко