Володимир Терентійович Михайличенко 

(1936 - 1978)

 
 
 
 
 
 
Кривбасу я іще з колиски син..
Його кварцитних  гір, його глибин.                                    Мене вража і манить таємниця...   
В. Михайличенко
Coat_of_Arms_of_Kryvyi_Rih.svg.png
Banner_of_Kryvyi_Rih.svg.png

02_MY STUDIO

«Хай кожен усвідомить, що такі, як Володимир Михайличенко, згоріли на кострищі буднів заради незалежности України, якій віддав сили, творчість, весь свій талан до останку». Іван Щербатенко (головний редактор видавництва «Рідної школи»)

 

 

    Однакові для мене дні,     

Ні понеділка, ні суботи.

А ночі теж сумні й нудні - 

Четвертий місяць без роботи.

Тому виною  - мій язик, 

       Гостріший леза "помічник".                  

Дивацькі вчинки, нервів крик?

Не відаю. Та сортувати

Свої я помилки не звик...

Такий удався чоловік:

    Привикну, як рвону за грати!

 

В. Михайличенко        

                                                                                                                                       

Кривбас, Кривбас, багрянь моя!
 

Кривбас, Кривбас, багрянь моя, здоров! –

І руки подають мені копри і руди…

Ніяковіє синь, ніяковіють груди,

І серце радісно ганя по жилах кров.

О краю мій, ти – як орла політ!

Я твій із малечку, я твій від роду.

В холодних вогнищах жоржини цвіт

Мені твою нагадував породу.

Неначе хтось багряну туш розлив:

Багряні станції, багряні шпали…

А ночі… ночі в колір слив,

Золотоокі в селищах квартали.

Я тихим став, та серцем не зачах.

Тому й душа завжди, завжди як винувата.

В моїх очах вогонь, вогонь в моїх очах!...

Мене стріча як сина Роковата.

Станція "Рокувата", саме цей район згадував 

В. Михайличенко у поезії

рокува.jpg
КАРТА.png

м. Кривий Ріг

вул. В . Михайличенка

2019 рік