Володимир Терентійович Михайличенко
(1936 - 1978)
Кривбасу я іще з колиски син..
Його кварцитних гір, його глибин. Мене вража і манить таємниця...
В. Михайличенко
02_MY STUDIO
Однакові для мене дні,
Ні понеділка, ні суботи.
А ночі теж сумні й нудні -
Четвертий місяць без роботи.
Тому виною - мій язик,
Гостріший леза "помічник".
Дивацькі вчинки, нервів крик?
Не відаю. Та сортувати
Свої я помилки не звик...
Такий удався чоловік:
Привикну, як рвону за грати!
В. Михайличенко
Кривбас, Кривбас, багрянь моя!
Кривбас, Кривбас, багрянь моя, здоров! –
І руки подають мені копри і руди…
Ніяковіє синь, ніяковіють груди,
І серце радісно ганя по жилах кров.
О краю мій, ти – як орла політ!
Я твій із малечку, я твій від роду.
В холодних вогнищах жоржини цвіт
Мені твою нагадував породу.
Неначе хтось багряну туш розлив:
Багряні станції, багряні шпали…
А ночі… ночі в колір слив,
Золотоокі в селищах квартали.
Я тихим став, та серцем не зачах.
Тому й душа завжди, завжди як винувата.
В моїх очах вогонь, вогонь в моїх очах!...
Мене стріча як сина Роковата.
2019 рік